канонічний текст

1. n

1) текст; редакція

2) оригінал; оригінальний текст

3) зміст

4) підручник

5) крупний круглий почерк

6) тема, (проповіді, дискусії тощо)

7) прислів'я; афоризм, максима

8) друк. текст (шрифт)

9) рел. цитата з Біблії, уривок

10) святе письмо; Євангеліє

2. v

писати крупним почерком

* * *

1) текст; редакція

2) оригінал; справжній текст

3) зміст, текст (без передмови, приміток)

4) підручник, навчальний посібник; книга

5) = text-hand

6) тема (промови, проповіді, дискусії)

7) прислів'я; максима, афоризм

8) пoлiгp. текст ( на відміну від ілюстрацій); текст ( шрифт)

9) peл. текст, уривок; цитата з біблії; icт. Священне Писання; Євангеліє

10) лібрето

загальноприйнятий, узвичаєний; загальновизнаний

* * *

Євангелія (від грецьк,- εύαγγελιον - блага вість) - ранньохристиянські твори, які розповідають про життя Ісуса Христа, розкривають зміст його вчення. Авторство Є. приписують або учням Ісуса - апостолам, або їхнім найближчим послідовникам. Нині відомо понад ЗО Є. Окрім чотирьох, які ввійшли у канонічний текст Нового Завіту - Є. від Матфея, від Марка, від Луки, від Іоана, - були ще Є. від Петра, Андрія, Филипа та ін. Перші три канонічні Є. близькі за змістом, й вірогідно, вони мали спільні усні й письмові джерела; їх прийнято називати синоптичними (від грецьк. σύνοψιζ - огляд). Найперше за часом написання - Є. від Марка, в якому відсутнє описання непорочного зачаття Діви Марії й чудесного народження Ісуса. Є. від Іоана відрізняється від синоптичних за змістом і стилем. Воно написане під впливом ідей Філона Александрійського і гностиків (див. гностицизм). Якщо в Є. від Матфея переважає юдейсько-християнський зміст, то в Є. від Луки відчувається вплив християн-неюдеїв. Останнє також вирізняється різким осудом багатіїв О. скільки ні в Об'явленні Івана Богослова, ні в Апостольських посланнях Є. не цитуються, це засвідчує, що вони були невідомі їх авторам. Вперше оповідають про Є. (після канонізованих) Іриней і Татіан біля 180 р. Написання Є. відповідало назрілій потребі нової релігії в розгорнутому поданні її віровчення. Тривалий час у літературі доводилося, що євангельські оповіді не є відображенням реальних подій. Проте останнім часом домінуючою стає позиція історичної школи, згідно з якою в змісті новозавітних Є. знайшло відображення в містифікованій формі життя реальної особи, яка відіграла помітну роль в історії єврейськ. народу в пер. трет. І ст. Затвердження чотирьох Є. як канонічних відбулося лише в 325 р. на Нікейському церковному соборі.

1) текст; редакція

2) оригінал; справжній текст

3) зміст, текст (без передмови, приміток)

4) підручник, навчальний посібник; книга

5) = text-hand

6) тема (промови, проповіді, дискусії)

7) прислів'я; максима, афоризм

8) пoлiгp. текст ( на відміну від ілюстрацій); текст ( шрифт)

9) peл. текст, уривок; цитата з біблії; icт. Священне Писання; Євангеліє

10) лібрето

Бетті, Еміліо (1890 - 1970) - італ. правознавець, філософ. Один із провідних представників сучасної герменевтики, на методологічному ґрунті якої розробляв логіку, методологію і теорію пізнання гуманітарних наук. Спирався на ідеї Шляєрмахера, Дильтея, Вебера, Зиммеля, нім. історичної школи (Нібур, Ранке, Дройзен). Обстоював ідеал об'єктивного розуміння втілень духа у смислонаповнених формах, значущих виявах життя, текстах культури, духовних вартостях І. з цією метою розробив чотири канони (критерії) тлумачення пам'яток духовної культури, а саме: 1)герменевтичної автономії об'єкта та іманентності стандартів герменевтики; 2)цілісності та зв'язності значень герменевтичних досліджень; 3)актуальності розуміння значень смислонаповнених форм; 4)герменевтичної відповідності значення (у сенсі досягнення герменевтичної гармонізації й погодженості між інтерпретатором та спонукою від об'єкта). Дотримання дослідником-гуманітарієм цих канонів у практиці герменевтичного тлумачення текстів культури охоплює три стадії: рекогнітивну (розпізнавальну), репродуктивну (відтворювальну) і нормативну (застосування набутих знань). У цьому процесі філологічний, критичний, психологічний та техніко-морфологічний підходи підпорядковуються історичному тлумаченню герменевтично відтворюваного об'єкта.

[br]

Осн. тв.: "Загальна теорія інтерпретації" (1955); "Герменевтика як загальна методологія вчення про дух" (1962).

КАТЕГОРІЇ ЕСТЕТИКИ - основні поняття естетичної теорії, духовні моделі естетичної практики, естетичного освоєння світу. В К.е. як логічних формах представлено весь історичний досвід естетичного відношення до дійсності та естетичні характеристики світу культури і природи. К.е. не є нерухомими, незмінними сутностями. Вони історично змінюються і розвиваються, відображаючи етапи розвитку соціальної практики та динаміки ціннісних орієнтацій. Система категорій, як зміст естетичної теорії, є мінливою, конкретно-історичною, має культурно-регіональні та національні особливості. Розвиток та розширення категоріального апарату естетики відбувається внаслідок як розвитку естетичної та художньої практики, так і розвитку наукової рефлексії щодо них. Теоретичне поняття набуває статусу К. е., якщо воно містить в собі певну закономірність естетичної та художньої діяльності. К. е. мають певну особливість, яка полягає в тому, що вони спираються переважно на оціночний момент. Це пов'язано із антропологічною домінантою естетичної та художньої сфери культури С. учасна естетична теорія внаслідок розвитку нових напрямів дослідження та загальнофілософських методологічних засад не має жорстко визначеної та структурованої системи категорій, що ускладнює можливість остаточної визначеності відносно категоріального статусу деяких понять естетики. К.е. структуруються відносно певних напрямів естетичної теорії, які стосуються різних сфер та аспектів естетичної та художньої практики і виглядають таким чином: 1) Метакатегорії: естетичне, гармонія, міра, прекрасне, потворне, піднесене, низьке, героїчне, трагічне, комічне, іронія. 2) Категорії естетичної діяльності: естетична діяльність, мистецтво, фольклор, декоративно-прикладне мистецтво, дизайн, художнє конструювання, естетика побуту, мода, садово-паркове мистецтво. 3) Категорії естетичної свідомості: естетичні почуття, оцінки, судження, смак, ідеали, погляди та теорії. 4) Категорії гносеології мистецтва: художній образ, мімезис (художнє відображення і відтворення), поетика (художнє мислення), художня форма і художній зміст, художня ідея, художня правда, художня умовність, ідеалізація, типізація, індивідуалізація. 5) Категорії психології мистецтва: художня творчість, художнє сприйняття, катарсис, емпатія, художня здібність, талант, геній, натхнення, фантазія, свідоме, підсвідоме, творча уява, індивідуальна манера і стиль. 6) Категорії соціології мистецтва: художник, публіка, художня критика, меценатство, функції мистецтва, свобода і детермінізм художньої діяльності, соціальне замовлення, народність, національне та загальнолюдське в мистецтві, елітарне та масове мистецтво. 7) Категорії онтології та морфології мистецтва: художній твір, артефакт, види мистецтва (архітектура, скульптура, живопис, література, музика, театр, кіно тощо); роди (епос, лірика, драма, станкове або монументальне мистецтво тощо); жанри (роман, повість, оповідання, портрет, пейзаж, натюрморт тощо). 8) Категорії семіотичного та структурного аналізу мистецтва: текст, контекст, знак, композиція, сюжет, фабула, міф, художній час і простір, ритм, інтонація, метафора, символ, архетип. 9) Категорії герменевтичного аналізу мистецтва: розуміння, тлумачення, інтерпретація, художня мова, буття, гра, діалогічність, переживання, культурний контекст, герменевтичне коло. 10) Категорії історичного дослідження мистецтва: художній процес, традиція, спадкоємність, новаторство, художній канон, художня епоха, напрям, течія, школа, метод, стиль. 11) Категорії теорії естетичного виховання: естетичні здібності та потреби, методи та засоби естетичного виховання, всебічний розвиток особистості, художнє спілкування. Категоріальний апарат естетики постійно збагачується за рахунок осмислення нових художніх явищ і процесів, залучення термінів суміжних наукових дисциплін (філософії, психології, мистецтвознавства, семіотики, структуралізму, культурології тощо), які набувають специфічного естетичного змісту.